Батьківські збори №1 "Ваша дитина стала школярем"

Батьківські збори №1

Ваша дитина стала школярем

   Мета: розповісти батькам про особливості розвитку дітей даного віку, психологічну перебудову,

пов’язану зі вступом до школи, організацію безпеки життєдіяльності дітей у школі та вдома; пояснити, що навчання — це серйозна праця, яка вимагає організованості, дисципліни, вольових зусиль із боку дитини.

Зі скриньки народної мудростi

У вихованнi все головне: i урок, i розвиток рiзнобiчних iнтересiв дiтей поза уроком, i стосунки вихованцiв у колективi.

В. Сухомлинський

*   *   *   *   *   *   *

Школа — це майстерня, де формується думка молодого поколiння. Слід мiцно тримати її в руках, якщо не хочеш випустити з рук майбутнє.

А. Барбюс

*   *   *   *   *   *   *

Освiта може й повинна починатися з першого проблиску думки в дитини.

Д. Писарев

*   *   *   *   *   *   *

Дати дiтям радiсть працi, радiсть успiху в навчаннi, пробудити в їхнiх серцях почуття гордостi, власної гiдностi — це перша заповiдь виховання.

В. Сухомлинський

*   *   *   *   *   *   *

Нелегко поставити дітей на ноги — особливо рано-вранці.

N. N.

*   *   *   *   *   *   *

Кілька порад батькам першокласників

   Початок навчання дітей у школі завжди порушує чимало питань. Яким воно буде для малюків? Як вони адаптуються в новому житті? З яким настроєм почнуть навчання? Це питання, які непокоять усіх: і вас‚ і‚ звісно, нас. Сьогодні нам хотілося б поговорити не стільки про дітей, скільки про нас‚ дорослих, про наше ставлення до їхніх успіхів і невдач‚ подумати разом‚ чи розуміємо ми‚ що наша підтримка допоможе дитині вирішити шкільні проблеми. На жаль‚ дуже часто батьки занадто болісно реагують на невдачі своїх дітей у навчанні‚ надмірно хвилюються. Іноді їх охоплює відчай через погану оцінку, що її отримала дитина, вони не думають про те‚ що це тимчасове явище‚ що оцінка мо-

же бути суб’єктивною (учитель теж помиляється), що дитина втомилася або погано зрозуміла завдання через швидкий темп роботи.

   Отже‚ виникає проблема: у класі труднощі, удома — непорозуміння.

   У який же спосіб можна налагодити взаєморозуміння учнів та батьків? Ось кілька порад.

Спробуйте!

   1. З початку навчального року привчіть дитину прокидатися раніше‚ щоб збирання до школи не перетворювалось на щоденні хвилювання. Вранці будіть дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом.

   2. Не підганяйте малюка, розраховувати час — це ваш обов’язок, якщо ви не вирішили цієї проблеми — дитина не винна.

   3. Обов’язково привчіть дитину зранку снідати. Це важливий момент у запобіганні хворобам шлунка.

   4. Давайте дитині в школу бутерброд, фрукти. У школі вона працює‚ витрачає багато сил та енергії.

   5. Привчіть дитину збирати портфель з вечора. Перевірте‚ чи не забула вона чого-небудь важливого. Запитайте в неї‚ чи не переказував учитель прохань або розпоряджень батькам. За якийсь час дитина привчиться сумлінніше ставитись до своїх обов’язків і стане більш зібраною.

   6. Проводжаючи дитину до школи‚ побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів‚ без застережень на кшталт: «Дивись‚ поводься гарно!», «Щоб поганих оцінок не було!» тощо. У дитини попереду — важка праця.

   7. Забудьте фразу «Що ти сьогодні отримав?!», а краще запитайте: «Про що нове ти сьогодні дізнався?». Зустрічайте дитину спокійно, не питайте в неї про все відразу, дайте їй можливість розслабитись (пригадайте‚ як вам буває важко після напруженого дня). Коли дитина збу-

джена й хоче з вами чимось поділитись, не відмовляйте їй у цьому‚ вислухайте.

   8. Після закінчення занять дозвольте дитині відпочити. Обід — зручний момент для цього. Школяр може розповісти про свій робочий день і в такий спосіб звільнитися від психологічного напруження.

   9. Якщо дитина замкнулась у собі‚ чимось стурбована‚ не вимагайте пояснень‚ хай заспокоїться, а тоді все сама вам розповість.

   10. Зауваження вчителя вислуховуйте без присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте влаштовувати сварку. Говоріть із дитиною спокійно.

   11. Після школи не змушуйте дитину відразу сідати за виконання домашніх завдань, нехай вона відпочине (1,5 години). Найоптимальніший час для виконання завдань — із 15 до 17 години.

   12. Пам’ятайте, що телевізор — це найперший ворог успішного навчання. Його можна увімкнути лише тоді, коли всі завдання будуть виконані. Якщо дитина дивиться телевізор під час денного відпочинку, то їй буде важко зосередитись. Бажано, щоб вона дивилася тільки дитячі передачі.

   13. На початку навчального року корисно контролювати, як дитина виконує домашні завдання. Перевіряйте, чи правильно вона зрозуміла пройдений матеріал, попросіть її прочитати вголос.

У 1-й і 2-й чверті це краще робити щовечора, а у 2-му півріччі контроль можна зменшити до 2—3 разів на тиждень.

   14. Перевіряти дитину — не означає «робити щось замість неї». Ніколи не підказуйте дитині готових рішень. Обов’язково перевірте, щоб те‚ що потрібно було вивчити напам’ять, було вивчено добре: точність виконання завдань — важлива умова успішного навчання. Потрібно також переконатись, що дитина може застосувати набуті знання на практиці. Для цього слід запропонувати їй виконати кілька вправ.

   15. Не перевантажуйте дитину позашкільною діяльністю із самого початку навчального року. Спорт і заняття в гуртках, звичайно, корисні для загального розвитку, але спершу переконайтеся в тому, що в дитини вистачить сил та часу. Початок навчального року — це період стресу‚ тож перевантаження можуть тільки зашкодити.

   16. Упродовж дня знайдіть (намагайтеся знайти) півгодини для спілкування з дитиною. У цей час найважливішими мають бути справи дитини‚ її біль‚ її радощі.

   17. У сім’ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих із дитиною. Усі розбіжності щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Коли щось не виходить, порадьтеся з учителем, психологом. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.

   18. Стежте за станом здоров’я дитини. Головний біль‚ погане самопочуття, млявість найчастіше є об’єктивними показниками втоми‚ перевантаження.

   19. Із перших днів навчання привчайте дитину дотримуватися режиму дня, вона має лягала спати в один і той самий час. Сон для школярів має першочергове значення. У 1-й чверті дитина мусить спати не менше 10—11 годин‚ надалі сон можна скоротити до 9—10 годин.

   20. Якщо дитина засинає не відразу, все одно примушуйте її лягати в ліжко. І не думайте‚ що першокласник уже достатньо дорослий для того‚ щоб йому розповідали казки. Скористайтеся способом‚ перевіреним століттями: тихо поговоріть із дитиною перед сном‚ попросіть її що-

небудь розповісти чи розкажіть самі. Такі хвилини — одна з небагатьох можливостей для справжнього спілкування.

   21. Запам’ятайте‚ що навіть діти 7—8 років люблять слухати казки‚ особливо перед сном‚ або пісню‚ лагідні слова. Не лінуйтесь цього робити. Усе це їх заспокоює, знімає денну напругу, допомагає спокійно заснути й добре відпочити. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі‚ про роботу. Завтра новий трудовий день, і дитина повинна бути готовою до нього. А допомогти їй у цьому мають батьки своїм доброзичливим ставленням. Чекати якогось дива від дитини‚ радісних поривів душі‚ доброти слід терпляче, відшукуючи ці риси в дитині й постійно її заохочуючи.

   22. Батькам потрібне терпіння. Ентузіазм перших днів швидко минає‚ його місце заступає втома. Допоможіть дитині зберегти нормальний ритм і не піддайтеся спокусі зробити їй маленьке послаблення. Часті нарікання на дитину чи порівняння з іншими можуть розвинути комплекс

неповноцінності. Навпаки, час від часу хваліть дитину‚ навіть тоді, коли в неї щось не виходить, давайте їй невеличкий перепочинок, після якого вона знову зможе повернутися до виконання завдань.

   23. Успішність дитини в жодному разі не повинна впливати на ваші стосунки з нею. Гарні довірливі стосунки й усвідомлення того‚ що дитина завжди може розраховувати на вашу підтримку, допоможуть їй налаштуватися на успіх із початку нового навчального дня.

   24. Дитина має відчувати, що ви любите її завжди, що ви завжди їй допоможете та підтримаєте.

Хід зборів

Бесіда вчителя

   Шановні батьки!

   Вступ до школи — це переломний момент у житті кожного малюка. Початок шкільного навчання докорінно змінює весь його спосіб життя. Властиві дошкільникам безпечність, безтурботність,

занурення в гру змінилися життям, сповненим безліччю вимог, обов’язків та обмежень: тепер дитина має щодня ходити в школу, систематично й напружено працювати, дотримуватися режиму дня, підкорятися всіляким нормам та правилам шкільного життя, виконувати вимоги вчителя, роби-

ти на уроці те, що визначено шкільною програмою, старанно виконувати домашні завдання, добиватися гарних результатів у навчанні тощо.

   У цей період життя, у 6—7 років, змінюється весь психологічний портрет дитини, її пізнавальні та розумові можливості, сфера емоцій і переживань, коло спілкування. Свій новий статус дитина не завжди добре усвідомлює, але обов’язково відчуває й переживає його: вона гордиться тим, що стала дорослою, їй подобається ця нова роль. Переживання дитиною свого нового соціального статусу пов’язане з появою «внутрішньої позиції школяра» (Л. І. Божович).

   Наявність «внутрішньої позиції школяра» має для першокласника велике значення. Саме вона допомагає маленькому учневі долати мінливість шкільного життя, виконувати нові обов’язки. Це дуже важливо на перших етапах шкільного навчання, коли навчальний матеріал, який потрібно засвоїти ди-

тині, буває одноманітним і не дуже цікавим.

   Серед сьогоднішніх першокласників багато таких, які ще до приходу в школу мають досвід навчальних занять. Посилена підготовка до школи, відвідування підготовчих занять, дошкільних ліцеїв, гімназій тощо незрідка призводять до того, що вступ до школи втрачає для дитини елемент новизни, заважає пережити значущість цієї події.

   У підтримці в першокласника «внутрішньої позиції школяра» роль батьків важко переоцінити. Їхнє серйозне ставлення до шкільного життя дитини, увага до її успіхів та невдач, терпіння, заохочення старань і зусиль, емоційна підтримка допомагають першокласникові відчути значущість своєї діяльності, сприяють підвищенню самооцінки дитини, її впевненості в собі.

Нові правила

   Численні «можна», «не можна», «треба», «належить», «правильно», «неправильно» лавиною обрушуються на першокласника. Ці правила пов’язані як з організацією самого шкільного життя, так і з початком нової для дитини навчальної діяльності.

   Норми й правила часом не збігаються з безпосередніми бажаннями та спонуками дитини. До цих норм потрібно адаптуватися. Більшість школярів-першокласників досить успішно справляються із цим завданням. Можна погодитися з думкою багатьох психологів про те, що здоровий, допитли-

вий малюк, який вірить у себе й уміє будувати стосунки з іншими людьми, адаптується до шкільного життя без серйозних проблем.

   Однак початок шкільного навчання для кожної дитини є неабияким стресом. Усі діти поряд з відчуттям радості, що переповнює їх, захвату або здивування з приводу того, що відбувається

в школі, переживають тривогу, розгубленість, напругу. У першокласників у перші дні (тижні) відвідин школи знижується опірність організму, можуть порушуватися сон, апетит, підвищува-

тися температура, загострюватися хронічні захворювання. Іноді діти без причини вередують, гарячкують, плачуть.

   Періоду адаптації до школи, пов’язаного з пристосуванням до її основних вимог, не оминає жоден першокласник, однак тривалість його неоднакова: в одних — місяць, в інших — одна чверть, ще в інших — весь перший навчальний рік. Така відмінність обумовлена індивідуальними особливостями самого малюка, тими передумовами опанування навчальної діяльності, що є у нього.

Психофізіологічна зрілість

   Включення в нове соціальне середовище, початок освоєння навчальної діяльності вимагають від дитини якісно нового рівня розвитку та організації всіх психічних процесів (сприйняття,

уваги, пам’яті, мислення), вищої здатності до управління своєю поведінкою.

   Проте можливості першокласників у цьому плані поки що досить обмежені. Це багато в чому пов’язано з особливостями психофізіологічного розвитку дітей 6—7 років.

   За даними фізіологів, до 7 років кора великих півкуль є вже достатньо зрілою (що й забезпечує можливість переходу до систематичного навчання). Однак найбільш важливі, специфічно людські відділи головного мозку, що відповідають за програмування, регуляцію та контроль складних форм

психічної діяльності, у дітей цього віку ще не завершили свого формування (розвиток лобових відділів мозку закінчується лише до 12—14 років, а за деякими даними — лише до 21 року), унаслідок чого регулювальний і гальмівний вплив кори виявляється недостатнім.

   Недосконалість регулювальної функції кори виявляється у властивих дітям особливостях емоційної сфери й організації діяльності. Першокласники легко відволікаються, не здатні до тривалого зосередження, мають низьку працездатність, швидко стомлюються, збудливі, емоційні, вразливі.

   Моторні навички, дрібні рухи рук ще не дуже досконалі, що викликає природні труднощі при опануванні письма, під час роботи з папером та ножицями тощо.

   Увага учнів 1-х класів ще слабо організована, має невеликий обсяг, погано розподілена, нестійка.

   У першокласників (як і в дошкільників) добре розвинена мимовільна пам’ять, що фіксує яскраві, емоційно насичені для дитини відомості та події її життя.

   Довільна пам’ять, що спирається на вживання спеціальних прийомів і засобів запам’ятовування, зокрема прийомів логічної та смислової обробки матеріалу, для першокласників поки що не характерна через слабкість розвитку самих розумових операцій.

   Мислення першокласників є переважно наочно-образним. Це означає, що для здійснення розумових операцій порівняння, узагальнення, аналізу, логічного висновку дітям необхідно спиратися на наочний матеріал. Дії «в голові, про себе» першокласникам опановувати досить важко, унаслідок недостатньо сформованого внутрішнього плану дій.

   Поведінка першокласників (через зазначені вище вікові обмеження в розвитку довільності, регуляції дій) також незрідка відзначається неорганізованістю, незібраністю, недисциплінованістю.

   Ставши школярем і розпочавши опанування премудрощів навчальної діяльності, малюк лише поступово вчиться управляти собою, будувати свою діяльність згідно з поставленими цілями та завданнями.

   Батьки й учителі повинні розуміти, що вступ дитини до школи сам по собі ще не забезпечує появи цих важливих якостей. Вони потребують спеціального розвитку. І тут слід уникати досить поширеного протиріччя: з порогу школи від дитини вимагають того, що ще тільки належить сформувати.

   Відомий вітчизняний психолог Л. І. Божович писала із цього приводу ось що: «Жоден учитель ніколи не зажадає від школярів вирішення таких арифметичних задач, розв’язання яких він заздалегідь їх не навчив. Але багато вчителів вимагають від учнів організованості, старанності, відповідальності, акуратності тощо і в той самий час не піклуються про те, щоб заздалегідь дати дітям відповідні вміння та навички й виховати в них відповідні звички».

   Першокласники, які вже переступили семирічний рубіж, є більш зрілими в плані психофізіологічного, психічного та соціального розвитку, аніж шестирічні школярі. Тому семиріч-

ні діти, за інших рівних умов, як правило, легше включаються в навчальну діяльність і швидше освоюють вимоги масової школи.

   Слід сказати, що іноді перший рік навчання визначає все подальше шкільне життя дитини. У цей період школяр під керівництвом дорослих здійснює надзвичайно важливі кроки у своєму розвитку.

Багато чого на цьому шляху залежить від батьків першокласника.

Педагогічний практикум для батьків

Аналіз ситуацій

1. …Чимало батьків впадає у відчай уже в перші дні й місяці шкільного життя свого сина чи доньки.

— У мене син такий неуважний!

— Мій теж повсякчас відволікається на уроках, навіть завдання додому не може уважно вислухати.

— А моя донька обов’язково забуде вдома то зошит, то ручку, то підручник… Просто не знаю, що з нею робити.

1) Чи знаєте ви, що для молодших школярів невміння зосереджуватись упродовж тривалого часу є цілком природним?

2) Назвіть ігри, в яких розвиваються уважність дитини, вміння зосереджуватись.

3) Чи тренуєте ви увагу своєї дитини? Як?

2. Почалися шкільні будні. Щодня ви зустрічаєте свою дитину одним і тим самим запитанням: «Як справи в школі? Що нового? Чи є якісь оцінки?» Ви прискіпливо розглядаєте перші палички, перші цифри. Не гнівайтеся: пригадайте, що й вам колись усе це було нелегко опановувати.

   Нарешті перша оцінка. Узагалі вчителі перших класів намагаються не ставити двійок учням, щоб не бентежити їх із самого початку. А раптом…

1) Чи треба лаяти дитину, дорікати їй за некмітливість, неохайність?

2) Як вчинити, аби дитина зрозуміла, що головне — не оцінка, а праця, яка за нею стоїть?

3. Дівчинка-першокласниця йде вперше до школи У руках у неї великий букет гладіолусів, загорнутих у папір. На вулиці вітер, дівчинці важко нести букет.

— Мамо! — просить вона допомоги.

Мама йде поруч і говорить:

— Неси сама, навіть із квітами не можеш упоратися, нетяма!

   Дівчинка, звісно ж, принесе квіти до школи, усе буде гаразд. Але коли її вперше щось запитають, то вона, найімовірніше, буде мовчати, адже їй упродовж семи років говорили, що вона нетяма.

1) Чи притаманний вам подібний стиль виховання?

2) Чому дуже важливо, щоб діти відчували доброзичливе ставлення батьків до свого навчання, були впевнені у власних силах?

3) У чому полягає вимогливість до дитини? Як ставити вимоги до дітей?

4. Сьогодні наш першокласник прийшов зі школи похмурий, неговіркий… Сидимо мовчки за обіднім столом. Запитань йому не ставлю, чекаю, поки сам розповість, що трапилось. Але він мовчки

йде гратися, повертається, сідає за уроки. Я відчуваю, що його «гризе якийсь черв’ячок», не дає спокою. Нарешті уроки зроблені й синок готує ранець. Я за звичкою хочу допомогти йому, щоб він швидше впорався із цією «складною» справою. Складною тому, що син завжди щось забуває: то клей і пензлик для уроків праці, то кольоровий папір…

   Поспішаю й сьогодні допомогти, але син повертається до мене й каже:

— Досить мене опікати. Я що — «мамин синочок»?

— Та я просто хотіла тобі допомогти. Чому ти мені грубиш?

— От якби тебе так Лідія Іванівна присоромила…

— А в чому справа?

   І тут я дізналася, що на урок праці потрібно було принести цупкий картон. Син забув мені про це сказати напередодні.

   А на уроці, коли всі діти поклали на партии необхідний для роботи картон, з’ясувалося, що в нього

його немає, тому що мама забула покласти. І, звісно ж, Лідія Іванівна сказала йому, що ранець слід складати самому, а не надіятись на маму…

1) Чи доцільна надмірна опіка дитини? Як це впливає на формуванні її особистості?

2) Порадьте матері, як привчити першокласника до порядку, сформувати в нього почуття відповідальності за шкільні справи.

5. У мене дуже незвичайна дитина. Повірте, я не перебільшую. Їй зараз шість років, а вона вже вміє швидко читати, лічити в межах тисячі, знає майже всі держави світу, швидко, без запинки може назвати видатних державних діячів України та за кордоном. Прочитає вірша й одразу ж його запам’ятає. Мене це дуже турбує.

— Що ж саме? Великі здібності?

— Ні, що ви! Я вважаю, що їй нічого буде робити в першому класі. Чи не можна, щоб дитина відразу почала навчання з другого класу? Адже їй буде нудно в першому класі. Для чого ж втрачати цілий рік?..

1) Як ви вважаєте, чи буде перший рік навчання в школі для такої дитини втраченим?

2) Що, крім знань, набуває дитина в школі?

3) Чи можуть слова матері свідчити про великі здібності дитини?

Підбиття підсумків

Яка роль батькiв у подоланнi труднощiв, пов’язаних з адаптацiєю дитини до школи?

• Дбати про здоров’я дитини.

• Допомагати виконувати домашнi завдання.

• Не сварити дитину за оцiнки.

• Органiзувати робоче мiсце дитини.

• Привчати до охайностi та порядку.

• Привчати до самостiйностi.

• Заохочувати найменшi успiхи дитини в навчаннi та поведiнцi,

використовуючи для цього слова схвалення.