Батьківські збори №2 "Допомога може бути різною"

Батьківські збори №2

Допомога може бути різною

Збори-лекцiя

   1. Створення сприятливих умов для навчання.

   2. Черговiсть виконання домашнiх завдань.

   3. Формування у молодших школярів навичок самоконтролю.

   4. Роль батькiв в організації навчальної діяльності дітей вдома.

   Важливою умовою успiшного виконання домашнiх завдань є визначений сталий час для цiєї роботи: дитина швидше входить в роботу, легше засвоює навчальний матерiал. Тому доцiльно починати виконувати їх в один i той самий час. Виникає питання: коли? Фiзiологи стверджують, що в другiй половинi дня, приблизно з 16.00, знову пiдвищується працездатність дитини. Тому учнi, котрi навчаються в першу змiну, можуть починати виконання домашніх завдань саме в цей час, але за умови, щоб мiж уроками в школi i навчальною роботою вдома була не менш як 2,5-3-годинна перерва, тобто дiти достатньо вiдпочили.

   Вiдомий педагог В.О.Сухомлинський з цього приводу писав, що зовсiм недопустимо, щоб зразу пiсля шкiльних урокiв учні на кілька годин сiдав за книжки й зошити. Це непосильна праця, яка, зрештою, пiдриває фiзичнi й розумовi сили, породжує байдужiсть до знань.

   Перед початком роботи важливо провiтрити примiщення, в якому працюватиме школяр. Ми вже говорили про те, що учень повинен мати постiйне, добре освiтлене робоче мiсце, найкраще окремий столик і поличку для книжок.

   Обладнуючи куточок для занять, варто потурбуватися, щоб вiн був зручним. Для цього, насамперед, слід пiдiбрати меблi, якi відповiдали б росту дитини. Свiтло на стiл повинно падати злiва.

   До початку роботи учень має вiдiбрати всi необхiдні навчальні прилади, книжки та зошити, правильно розташувати їх на столi: забрати іграшки, вироби з пластилiну тощо, вимкнути радiо i телевізор.

   Привчiть дитину вчасно, без нагадувань сiдати до роботи, щоб зробити все правильно, швидко, не затягувати час, який вiдводиться на виконання домашнiх завдань. Навчіть її користуватися будильником. Покажiть, як за годинником робити перерви у пiдготовцi до занять i знову сiдати за роботу. Так поступово дитина звикне виконувати домашнi завдання за певний час.

   Виникає питання: з якого предмету слiд починати пiдготовку? Вiдповісти на нього нелегко насамперед тому, що немає i не може бути єдиного порядку приготування урокiв, рацiонального для всіх учнiв. Однi педагоги рекомендують починати з важких предметiв, коли ще свiжi сили; iншi — з легких: коли починати з важких, на якi йде багато часу й енергiї, то на iншi не вистачить часу; ще інші рекомендують чергувати важкi предмети з легшими — це рiвномiрно розподілить сили учня протягом всього часу виконання завдання. Щоб рекомендувати певний спосіб чергування при вивченні предметів, важливо не тільки знати навчальний матеріал і роботу над ним учня, але й вивчити його індивідуальні особливості.

   В початкових класах, як правило, рекомендуємо дітям починати підготовку до занять з письмових завдань, а потім переходити до усних. Справа в тому, що діти цього віку не звикли до значних навчальних навантажень і порівняно швидко втомлюються. Тому і починати треба з найважчих завдань, а для них, як правило, такими є письмові уроки.

   В практиці зустрічаються випадки, коли учень, звикнувши до роботи спочатку виконує письмові вправи, а потім – усні завдання і вчить це правило, на яке виконував вправу. Цього робити не слід. Спочатку треба вивчити правило, а потім виконувати вправу.

   При підготовці до уроку читання особливу увагу слід звернути на переказ вивченого, адже такий вид роботи сприяє збагаченню словникового запасу молодших школярів, розвиває зв’язне мовлення. Нерідко дітям здається, що вони добре розібралися в матеріалі на уроці, вдома після першого читання ніби все зрозуміло, все відомо, а розказати учень не може. Доцільно в такому випадку спрямувати його на виділення трьох головних думок: що було на початку оповідання, що потім, чим закінчується. Важливо привчати дитину давати відповіді на запитання, подані в кінці тексту. Поцікавтеся, як оцінює учень вчинки дійових осіб. У зв’язку з цим доречними будуть такі запитання: «Чому ти так думаєш?», «Як би ти вчинив у даному випадку?», «Що вразило тебе у поведінці хлопчика?» та ін..

   Великі можливості засвоєння раціональних прийомів роботи відкриваються перед учнями під час розв’язування задач.Розв’язати задачу – означає відповісти на поставлене в ній запитання. Саме так розуміють цю вимогу діти. Тому, нерідко, як тільки вчитель прочитає задачу, вони відразу дають відповідь на її запитання. Учні часто не усвідомлюють, що розв’язати задачу – означає розповісти, які дії треба виконати над даними в ній числами, щоб у результаті одержати шукане число, а записати розв’язання задачі – показати за допомогою цифр і знаків, що треба зробити, щоб знайти це число і відповісти на запитання задачі. Щоб привчити дітей працювати в певній послідовності, радимо скористатися такою пам’яткою:

Як розв’язувати задачу

1.    Уважно прочитай задачу.

2.    Подумай, що означає кожне число, який зв'язок між ними.

3.    Повтори запитання подумки. Чи можна задачу розв’язати однією дією?

4.    Коли зв'язок між числами не вдалося встановити, запиши задачу коротко.

5.    Склади план розв’язання.

6.    Склади і розв’яжи рівняння або розв’яжи задачу окремими діями.

7.    Дай повну відповідь на запитання.

8.    Відповідь перевір найзручнішим способом.

   Вiдомий педагог К.Д.Ушинський твердив, що в дитини, яка тривалий час зайнята приготуванням уроків, послабляється пам‘ять, увага. Знижується працездатність, що в кінцевому рахунку негативно впливає на якість виконання домашніх завдань і успішність в цілому. Щоб молодші школярі менше стомлювались, безперервна тривалість розумової праці має становити 30-35 хв., після чого обов’язкова 10-хвилинна перерва, а, за науково обґрунтованими нормами, максимально допустима тривалість виконання домашніх завдань становить для учнів 2 класу – 1-1,5 год., 3-4 класи – 1,5-2 год..

   Якість самостійної роботи в значній мірі залежить від уміння перевірити виконане. Тому радимо батькам дотримуватися такого підходу: не перевіряти домашнє завдання до тих пір, поки учень сам не зробить цього. Крім того, пам’ятайте, що функція батьків у даному процесі – контролююча. Тому нічого не слід робити за дитину: розв’язувати приклади, писати твір, малювати. Основна мета допомоги полягає в тому, щоб, образно кажучи, навчити дитину ходити, тобто навчити вчитися. Слід організувати учня, допомогти спланувати роботу. Подбайте, щоб школяр вчасно сів за уроки, прийняв зручну позу. Важливо систематично стежити за записами домашніх завдань у щоденнику. Після цього можна перевірити сам факт виконання завдання і його правильність.

   Більшість з вас не має можливості бути присутнім тоді, коли учень готує уроки. Тому перш ніж перевірити, чи правильно виконана робота, запитайте, з чого дитина розпочинала її, що було зроблено потім, як можна перевірити. Повторюючи ці прості запитання з дня в день, можна привчити школяра до організованості, виробити звичку планувати роботу і перевіряти зроблене.

   Дорослим не слід поспішати показувати, в якому місці допущена помилка. Доречно запропонувати дитині самостійно знайти її: «Ти допустив п’ять помилок. Знайди їх і виправ», «Помилка у третьому рядку», «В роботі одна помилка. Знайшов? Молодець!»

   Часто батьки змушують дитину переписувати завдання, зроблене з помилками: «По сто разів переписує, а все неграмотно». Такий підхід неправильний. Він не дасть бажаного результату. І це природно, адже нагромаджується втома і виконати завдання малюку стає все важче. Дбаючи про майбутнє, не потрібно перевантажувати дитину додатковою роботою. Краще задовольнитися виправленням помилок та висловити сподівання, що наступного разу вона буде уважнішою.

   Ефективному виконанню домашніх завдань допомагає і емоційно сприятлива атмосфера спілкування в сім’ї. не слід створювати «хронічний дефіцит похвал» лише тому, що дитина одержує «9» замість очікуваної «10»; важливо помічати навіть найменший успіх: «Сьогодні ти допустив у диктанті чотири помилки, а минулого разу – шість. Молодець!», «Ти почав писати значно краще». Саме такий підхід породжує почуття впевненості у своїх силах, почуття власної гідності.

   І ось домашні завдання виконано. Скажіть дитині, як оцінюєте її роботу сьогодні, похваліть за старання, підтримайте. Залишається лише правильно скласти все в портфель. Але це теж для дитини ціла наука, адже, по-перше, в ньому немає бути нічого зайвого, по-друге, жодна річ, необхідна для завтрашніх занять, не повинна залишитися вдома. А тому спочатку все, що потрібно взяти в школу, дитина складає на столі, перевіряє за розкладом, а потім вже складає у шкільний ранець. Така робота сприяє вихованню в учнів акуратності, зібраності.

   І останнє. В сім’ях, де ставляться до дитячої праці з повагою, дорослі не дозволяють собі відволікати дитину якимись другорядними запитаннями, зауваженнями (навіть справедливими), терміновим проханням, тобто відірвати її від роботи хоч би на хвилину. Навпаки, в таких сім’ях підбадьорюють і підтримують дитину, привчають її працювати зосереджено. Допоможіть своєму школяреві вчитися успішно!

Любов до читання — запорука успiшного навчання*

   Мета: розповісти батькам про роль книги в розвитку інтелектуальних здібностей дитини; довести значення вміння читати для успішного навчання дитини з усіх предметів; дати рекомендації щодо вдосконалення техніки читання та розвитку читацького інтересу в дітей.

Зі скриньки народної мудростi

Крапля точить камінь не силою, а частим падінням, так людина стає вченою не силою, а частим читанням.

Овідій

*   *   *   *   *   *   *

Щойно дитина навчиться читати, вона здобуватиме новий ґрунт для роботи свого мислення…

Б. Грiнченко

*   *   *   *   *   *   *

Читання та розмiрковування — це гiмнастика розуму.

О. Марден

*   *   *   *   *   *   *

Любити читання — це значить обмiнювати години нудьги, неминучi в життi, на години захвату.

Ш. Монтеск’є

*   *   *   *   *   *   *

Приділяй час книгам, бо це віконце у світ.

Народна мудрість

*   *   *   *   *   *   *

Книга — цариця на всіх етапах навчання.

Із журналу «Початкова школа»

*   *   *   *   *   *   *

Підготовка до зборів

   Підготувати  анкети для учнів і батьків, пам’ятки для учнів, рекомендації та поради для батьків.

Анкета для учнів

   1. Як ти вважаєш, чи може людина жити без книги?

   2. Чи подобається тобі читати книги?

   3. Які книги ти читаєш із задоволенням?

   4. Чи подобається тобі отримувати книги в подарунок?

   5. Яку книгу ти читаєш зараз?

   6. Цю книгу тобі подарували чи ти взяв її в бібліотеці?

   7. Чи багато у вас удома книг?

   8. Які дитячі книги є у вашій домашній бібліотеці?

Анкета для батьків

   — Чи подобається вашій дитині читати книги?

   — Скільки часу вона проводить за книгою?

   — Ви переконуєте свою дитину читати чи вона робить це без примусу?

   — Яким книгам вона надає перевагу?

   — Як ви заохочуєте її читацькі прагнення?

   — Чи даруєте ви своїй дитині книги?

   — Чи є у вас із цього приводу якісь переконання?

   — Чи обговорюєте ви зі своєю дитиною прочитане?

   — Чи вважаєте ви себе активним читачем?

   — Чи ви є прикладом для своєї дитини в читанні книг?

Хід зборів

Бесіда вчителя

   Шановні батьки!

   Загальновідомо, що для того аби дитина успішно навчалася в школі, вона повинна вміти читати, мати інтерес до книги. Інколи дитині важко розв’язати задачу тільки тому, що вона не

вміє її правильно прочитати. Грамотне письмо також пов’язане з навичками читання.

   У першому класі учні починають самостійно читати, їм дозволяють брати книги зі шкільної бібліотеки. У багатьох дітей з’являється власна домашня бібліотека. Діти переказують одне

одному зміст прочитаних книг. Їм хочеться бути схожими на

улюблених літературних героїв.

   Усі батьки знають про користь читання, тому цілком природна й закономірна їхня тривога, коли дитина не любить книги. «Що слід зробити, аби дитина полюбила читання? — часто запитують вони.— Ми купуємо багато книг, а син навіть не дивиться на них».

   Звичайно, помиляються ті батьки, які вважають, що варто лише купити книгу, як вона відразу ж сподобається дитині. З боку батьків потрібна велика увага до читання молодшого школяра, допомога та керівництво його читанням. Потрібно навчити дітей любити книгу.

   Більшість молодших школярів люблять читати, а от вибрати книгу самостійно ще не можуть. Тому дуже важливо, щоб дорослі стежили за вибором книг для дитячого читання. Деякі батьки помилково думають, що корисне будь-яке читання, а інші вважають, що за читанням дітей мають стежити вчитель та бібліотекар і що роль батьків у цій справі невелика. Дійсно, і вчитель, і бібліотекар стежать за читанням дітей, та вони не завжди можуть убезпечити учнів від книг, призначених не для них. Лише спільні зусилля бібліотекарів, учителів і батьків можуть вплинути на правильний розвиток дитячого читання.

   Для кожного дитячого віку існують рекомендовані списки літератури «Що читати дітям». Вони є в кожній шкільній і районній бібліотеці. У ці списки, складені з урахуванням віку дітей, включені твори художньої та науково-популярної літератури, книги класиків і сучасних письменників, українська й зарубіжна література, поезія та проза.

   Батьки мають стежити за тим, щоб до рук дітей потрапляли книги, призначені для їхнього віку. Тому доцільно дотримуватися тих рекомендацій, які подані в списках для читання. Даремно деякі батьки гордяться тим, що їхні діти із задоволенням читають книги для дорослих. Це часто не йде їм на користь, тому що молодші школярі не можуть повністю зрозуміти й усвідомити всю глибину твору. Вони сприймають його поверхово, стежать головним чином за розвитком сюжету та уловлюють лише

основний зміст книги. Таке читання виробляє шкідливу звичку читати побіжно, пропускаючи опис природи, характеристики героїв, роздуми автора.

   Стежачи за читанням дітей, слід обов’язково прагнути до того, щоб книги були різноманітної тематики: казки, оповідання про тварин і рослини, пригоди, оповідання про героїв, про працю дорослих і дітей, про школу, про музику, мистецтво.

   Добираючи книги, потрібно враховувати індивідуальні інтереси дітей. Діти, особливо хлопчики, часто захоплюються лише пригодницькою літературою. Пристрасть до пригод, гострих, захоплюючих сюжетів цілком природна, однак її слід спрямувати в потрібне русло. Необхідно простежити, щоб книги пригодницького жанру не були єдиними в читанні дітей, щоб до їхніх рук не потрапляли книги, призначені для дорослих. Якщо дитину найбільше цікавить життя рослин або тварин, нові машини,

мандрівки, слід добирати книги, із яких вона могла б отримати нові та цікаві для неї відомості.

   Особливу увагу слід звернути на розвиток у дітей інтересу до науково-популярної літератури. Учні

1 класу мають читати доступні для них книги. Треба привчити дитину брати такі книги в бібліотеці.

   Якщо дитина росла й розвивалася в обстановці, де бесіди, слухання, читання є нормою повсякденного життя, вона і в школі цікавитиметься змістовною і різноманітною інформацією, яку

можна почерпнути головним чином із книг. Така дитина стане зосередженим читачем.

   Часто буває так, що дитина знає всі букви, може читати, але не хоче. Батьки обурюються: «Адже ти вже вмієш читати. Невже тобі не хочеться самому прочитати книжку?» І тоді в хід іде примус: «Прочитай ще хоч рядок», «Доки не дочитаєш сторінку, не буду з тобою грати» тощо.

Аналіз ситуації

   Не можна сказати, що Володя не любить книги. Він може подовгу тримати книгу в руках, розглядати картинки, перегортати сторінки. Але сам читати не любить. «Тато, у мене цікава книга. Почитай, будь ласка»,— часто звертається він до батька. Тато бере книгу, читає. Прочитавши розділ, він відкладає її вбік: «Далі читай сам». Володі цікаво, що буде в наступному розділі. Він береться за книгу, та самому читати важко: слова не складаються в речення так швидко, як у тата. Володя перескакує через декілька

рядків, тому не все зрозуміло. Деякі слова він читає неправильно, через це спотворюється зміст написаного. Трішечки помучившись, Володя йде до бабусі, мами або старшої сестри: «Почитай книжку».

   Іноді хтось із них пожаліє його, почитає книгу. І так повторюється майже щодня. Володя не любить читати самостійно тому, що сам процес читання для нього важкий. Серйозні й цікаві для його віку книги він читає через силу, а більш легкі для самостійного читання книги вже не дуже цікаві для нього за змістом.

   Що ж слід зробити для того, аби процес читання став для дітей особистою необхідністю? У цій справі дуже корисні ігри, у процесі яких навчання читання відбувається невимушено й весело. Величезну роль у цьому відіграють і вечори сімейних читань, наповнені живим, розумним словом. Під час сімейного читання батько й мати зближуються з дітьми, відкриваються для них з іншого боку.

   Батьки мають допомогти дитині вдосконалити техніку читання. Робота над технікою читання — процес досить тривалий і не завжди привабливий для дітей. Однак без нормальної техніки читання навчатися в старших класах буде нелегко. Існують різні точки зору щодо належної швидкості читання

на кінець навчання в початковій школі. У програмі початкових класів вона складає 90—100 слів за хвилину. Деякі педагоги вважають, що до кінця навчання в початковій школі бажано, щоб учні читали 120 слів за хвилину.

   В. Сухомлинський у своїй книзі «Розмова з молодим директором школи» писав, що нормальне читання — це читання зі швидкістю 150—300 слів за хвилину. Щоб з’ясувати обґрунтованість тих чи інших рекомендацій, В. Зайцев, який досліджує проблему техніки читання, порівняв успішність учнів 6—8 класів (відмінників, «хорошистів», трієчників), зі швидкістю читання цих-таки учнів у третьому класі. Що ж з’ясувалося? Учні, які стали відмінниками, до кінця третього класу читали в середньому 150 слів за хвилину, хорошисти — 120 слів за хвилину, трієчники — 80—90 слів за хвилину. Отже, якщо ми хочемо, аби наші діти навчалися переважно на відмінно, ми маємо виконувати рекомендації В. Сухомлинського.

   Як показує досвід, більшості учнів цілком доступна швидкість читання 120 слів за хвилину. Як цього добитися? В. Зайцев дає такі рекомендації:

   1. Якщо дитина перебуває ще тільки на перших щаблях оволодіння технікою читання, не слід примушувати її читати подовгу. Краще читати трішки менше, але частіше. Почитати 5—7 хвилин і переказати зміст абзацу. Через годину-дві — ще 1—2 абзаци. Перед сном — іще одна порція.

Ефективність такого тренування набагато вища, ніж читання впродовж години-півтори відразу.

   2. Непогані результати дає читання перед сном. Справа в тому, що останні події дня фіксуються емоційною пам’яттю, і в ті години, коли людина спить, вона перебуває під їхнім враженням.

   3. Якщо дитина не любить читати, то слід скористатися особливим режимом читання. Дійсно, якщо дитина не любить читати, то це означає, що в неї під час читання виникають труднощі. У режимі спеціального читання дитина читає 1—2 рядки й після цього отримує короткий перепочинок.       Прикладом такого режиму читання є читання під час перегляду діафільмів: дитина читає два рядки під кадром, розглядає картинку — відпочиває. Наступний кадр — знову читає два рядки, потім розглядає

картинку. Цей прийом цілком підходить тим дітям, які читають неохоче.

   4. Для того щоб привчити дітей читати самостійно, можна використовувати такий прийом. Хто-небудь із дорослих починає читати дитині, але на найцікавішому місці припиняє читання вголос. Захоплена подіями в книзі й бажанням дізнатися, що буде далі з героями, дитина здебільшого

продовжує читати самостійно. У цьому разі дорослі мають обов’язково спитати в неї, про що вона

прочитала, похвалити її за самостійність, висловити надію, що тепер вона завжди читатиме сама.

   Наступну книгу можна розпочати читати так само. Поступово дитина набуває смаку до самостійного читання. Можна також розповісти дитині хоча б один, але найцікавіший епізод із якої-небудь книги. Молодший школяр обов’язково спитає: «А що далі? Розкажи, що було потім?» У відповідь треба дати книгу: «Ось прочитай і про все дізнаєшся».

   5. Для того щоб дитина наочно бачила своє зростання в оволодінні технікою читання, потрібно частіше вимірювати швидкість читання й робити це якнайурочистіше. Слід озброїтися годинником із секундною стрілкою, книжкою з великим шрифтом та легким текстом. Нехай дитина читає рівно одну хвилину. Підрахуйте, скільки слів вона встигає прочитати за хвилину. Важливо оцінювати лише

техніку читання, а не інші достоїнства маленького читача. Для цього недостатньо загальних слів «добре», «молодець», «уже швидше». Дитині будуть більш зрозумілі конкретніші оцінки («Аж 20 слів за хвилину! Чудово!», «У березні було 40, а зараз 45 слів за хвилину!» тощо).

   Необхідно відзначати зростання, порівнювати сьогоднішні результати з учорашніми, радіти кожному кроку вперед, кожному успіху. Педагоги дійшли висновку: якщо дитина на першому році навчання не навчилася нормально читати, то її інтерес до навчання значно падає.

   Навчившись читати, дитина відкриває для себе світ великої літератури. Особливе місце в ньому посідає казка. Казка — це перша сходинка входження в країну знань, у світ культури. Як говорив       К. Чуковський, казка є найздоровіша їжа — не ласощі, а насущний і дуже поживний хліб.

   Інколи діти не люблять читати тому, що їхні перші самостійні книжки були нудними, вони не зачепили ні думки, ні почуття дитини, пройшли повз її свідомість. Тому батькам слід бути особливо уважними при доборі перших книг для самостійного читання. Книги мають бути із яскравими картинками, із цікавим сюжетом та невеликі за обсягом, щоб дитина змогла швидко їх прочитати.

   Для того щоб дитина полюбила читання, дуже важливо створити її власну домашню бібліотеку. Власна бібліотека, поличка для книг, можливість обмінюватися книгами з товаришами — усе це викликає в дітей інтерес до книги.

   При створенні власної домашньої бібліотеки можуть бути два підходи.

   Перший підхід — це робоча бібліотека, що допомагає в повсякденній навчальній та позаурочній роботі: словники, енциклопедії, науково-популярна література.

   Другий підхід — це придбання книг, які вже прочитані й стали улюбленими (книги-друзі, книги-помічники, книги-співрозмовники).

   • Дитину слід записати до бібліотеки, де із великої кількості книг можна вибрати те, що потрібне саме їй. Під час першого відвідування бібліотеки батьки можуть розповісти, хто в ній працює, як розташовані книги, де перебуває періодика, як працювати в читальному залі тощо.

   • У деяких сім’ях є чудова традиція — зберігати улюблені дитячі книги. Життя цих книг може бути довгим: їх читали бабуся, дідусь, мама, тато, а тепер вони стали друзями дитини. Така сімейна традиція не лише виховує дбайливе ставлення до книги; це ставлення до книги доповнюється почуттями до найдорожчих людей.

   • Зближують батьків і дітей спільна покупка книг, їхній ремонт, наведення ладу в домашній бібліотеці й, звісно, спільне читання та обговорення прочитаного.

   • Навіть та дитина, яка вміє швидко читати, ще довго потребуватиме того, щоб їй читали вголос, щоб, читаючи, відповідали на її питання, ділилися з нею своїми переживаннями й думками про прочитане.

   • Учитель розповідає батькам, як дитина має читати книгу. Слід привчити дітей починати читання з обкладинки й титульного аркуша книги, де зазначені прізвища автора, художника, який зробив малюнки до книги, видавництво та рік видання. Діти, як правило, не звертають уваги на ці дані й не прагнуть їх запам’ятати. «Я забув, хто написав книгу», «А навіщо запам’ятовувати, хто написав книгу, адже я пам’ятаю, про що в ній написано», «Я всіх письменників плутаю і ніяк не можу запам’ятати, хто які книги написав»,— незрідка можна чути від дітей.

   • Батьки мають дуже терпляче, але наполегливо вимагати від дітей, щоб вони запам’ятовували прізвища автора й художника та назву книги. Не завадить перед початком читання спитати дитину, які книги цього письменника вона вже читала й що вона знає про нього, чи зустрічалися їй уже де-

небудь малюнки художника-ілюстратора книги.

   • Дитина має читати книгу уважно, не поспішаючи. Часто молодші школярі, прочитавши п’ять-шість сторінок, зазирають на останню сторінку — чим усе скінчилося? Прочитавши закінчення книги й дізнавшись про долю героїв, діти, звісно, продовжують читати вже менш уважно, пропускають цілі

сторінки або розділи книги, а інколи просто залишають її. Батьки мають стежити за тим, щоб у дітей не з’явилася така шкідлива звичка. Не слід розповідати дітям заздалегідь, як розвиваються події в книзі, чим вона закінчиться.

   • Для дітей молодшого шкільного віку велике виховне значення має розглядання ілюстрацій у книзі. Вони допомагають дитині зрозуміти й запам’ятати прочитане. Багато картинок дають можливість уявити собі ті явища й предмети, які дитина не може побачити безпосередньо. Дивлячись на картинки,

можна побувати на півночі й у тропічних країнах; живучи далеко від моря, можна побачити пароплави та бурхливий океан, дізнатися, як живуть діти в інших державах.

   • Важливо навчити дітей розглядати малюнки в книзі, помічати цікаві деталі. Часто діти, розглядаючи картинки, не все бачать на них. Тому велике значення мають запитання батьків, спрямовані на те, щоб дитина уважно розглянула зображене. Що намальовано на цій картинці? Як звати зображених на ній дійових осіб? Що вони роблять? Чи добре вчиняють?

   • Дуже добре, коли діти розповідають про прочитане. Розповідаючи, дитина розвиває своє мовлення, у неї виробляється вміння виділяти головне в книзі. У процесі розповіді чіткіше формується ставлення до вчинків героїв, до описуваних подій.

   • Якщо дитині важко на перших порах розповісти про прочитане, слід допомогти їй, скориставшись задля цього такими питаннями: «Що ти дізнався із книжки?», «Коли й де відбувалися ці події?», «Що тобі сподобалося найбільше?».

   • Питання про прочитане важливі ще й тому, що в такий спосіб батьки можуть проконтролювати читання дитини: чи всю книжку вона прочитала, чи все зрозуміла в ній, чи правильна її думка стосовно поведінки героїв. Зазвичай такі питання ставлять дітям у бібліотеках. Це дуже дисциплінує їх, змушує уважніше читати й запам’ятовувати прочитане. Дитині 7—8 років ще важко написати відгук про книгу, тому слід заохочувати прагнення дітей намалювати власноруч картинку до прочитаного.

   • Усний відгук першокласника про книгу не має бути складним за формою та змістом. У більшості випадків дитина відповідає на такі питання: «Про кого або про що написана книга?», «Що сподобалося в книзі й чому?», «Хто з героїв сподобався найбільше?». У відгуку обов’язково зазначають автора та назву книги.

   • Дуже добре, якщо в сім’ї практикуються систематичні спільні читання книг уголос. Це зближує батьків і дітей, допомагає батькам краще пізнати дітей, зрозуміти їхні інтереси та захоплення.

Як читати разом?

   Передусім слід обрати цікаву й захоплюючу книгу, щоб діти із задоволенням чекали на ті вечори, коли всі сядуть разом і будуть читати. Читати вголос слід по черзі: сьогодні читає батько, завтра — син тощо. Читання вголос — це корисне тренування для дітей: вони звикають читати виразно, голосно й чітко.

   Потрібно обов’язково визначити тривалість читання — не більше 45 хвилин, задля того, щоб читання не втомило дітей, щоб вони не втратили інтересу до книги.

   Добре, коли батьки й діти діляться враженнями про книгу. Якщо виникає суперечка, якщо діти висловлюватимуть неправильні думки, слід у тактовній формі допомогти їм розібратися в прочитаному.

   Загальновідомо, що культура поводження з книгою виховується в сім’ї. По-перше, потрібно привчити дітей берегти книгу. Діти мають знати, що книгу не можна жбурляти, рвати, малювати на ній, загинати куточки сторінок, вирізати з неї картинки та сторінки. Особливо дбайливо слід поводитися із бібліотечною книгою. Її потрібно обгорнути в чистий папір і, прочитавши, здати у визначений термін.

   Необхідно також привчити дітей дотримуватися основних правил гігієни читання. Діти мають знати, що очі потрібно берегти. Не можна читати при слабкому освітленні. Лампа має бути в очі, а освітлювати лише поверхню столу, де лежить книга. При читанні слід робити короткий відпочинок для очей через кожні 45—50 хвилин.